Після другого культурного шоку, який я отримав по поверненні з Туреччини. Я вирішив, що я не маю жодного позитивного майбутнього, якщо я не буду виховувати в собі європйськість. Я ж бо європеєць, біла людина, живу в центрі Європи, як я можу поводити себе не цивілізовано?
Почати я вирішив з керування автомобілем. Розаовідати про "бєзпрєдєл" на наших шляхах я не буду. Я просто буду притримуватися правил абсолютно. Без огляду на доцільність, час, чи необхідність.
Якщо хтось не згоден з такою позицією, будь ласка, поясніть, може я чогось не розумію.

От ми вже й вдома. Я в Україні вже декілька днів, але розповідь про наші пригоди ще не завершена.
Сьогодні я хочу розповісти про шопінг. Шопінг в Туреччині є. Це обов'язкова пригода, такий собі ритуал, для майже усіх російськомовних туристів. У нас, на щастя, він <бував>.
Він був в проміжку між обідом та вечерею.
Вперше ми виправилися в адміністративний центр краю, де ми знаходилися - селище Kadriye. Влітку для мешканців готелів курсує спеціально обладнаний трактор. Так-так - саме трактор, який тягає за собою причіп з пасажирськими місцями. Але нам не пощастило з трактором, через закінчення сезону він вже не їздить - турки вважають, що в жовтні вже досить холодно для подорожі в відкритому причепі трактора. Тому довелося скористуватися послугами автобуса. Проїзд коштував 1 $.
Kadriye являє собою таке собі село, більшу частину якого складає базар. Базар, в свою чергу, це декілька кварталів магазинів та кафе, розміщених на перших поверхах облуплених будинків, в яких мешкають власники тих крамниць. Асортимент продукції широкий - це одяг, взуття, сувеніри, солодощі, коштовності та годинники. І як завжди - це все справжнє, оригінальне і надзвичайно високої якості. (тут треба посміхнутися)
Турки мало за руки не затягають в магазини, чим суттєво дрочать нервову систему. Якщо ж ми на щось спокушувалися, то це ще не означає легке звільнення від проблем - попереду ще торг. При чому торгуватися можна до досить суттєвого зниження ціни. Тут вже нічого не поробиш - торг це невід'ємна складова східної культри.
Наступна шопінгова виправа була в Belek. Ми скористалися з ситуації і пішли гуляти містечком, лишивши своїх супутників досліджувати місцеві крамниці. Коротко скажу про Belek, який вважається найкращим курортом в Анталії. Нічого видатного я так і не побачив. Само містечко, звісно, чистіше та охайніше за Kadriye, але його внутрішня суть та сама.
Як резюме, скажу, що шопінг в Туреччині не виправданий. Принаймні це те, що стосується одягу, взуття, та інших товарів, які можуть викликати сумніви.
Далі ще буде...

Оговтавшись від перельоту, поселення, переселення, солоного моря та клімату наш відпочинок увійшов в стабільне та послідовне русло буття.
Наш ранок починається з підйому о 9:30. Увесь сенс цього ранку полягає в тому, щоб встигнути на сніданок, а вірніше - на пізній сніданок…Після цього ми пересуваємося на пляж, де смажимося під сонцем та купаємося в морі (тут воно Середземне).
Доречи, про море. В рекламному журналі про принад місцевості, в якій ми знаходимося, написано, що на пляжах висять блакитні прапори, які зазначають, що дана ділянка пляжу та моря є надзвичайно чистою. Далі йдеться про морських черепах, які мають тут угіддя для відкладання яєць… Але постає питання – де ж ті черепахи яйця кладуть, бо ж від Антальї і аж за обрій немає жодної ділянки дикого моря – все забудовано готелями…
На пляжі ми бавимося аж до обіду, який за розкладом з 12:30 до 14:00. Обідати можна або в головному ресторані Iştah або в пляжному снек-ресторані. Добряче попоївши ми рушаємо або назад до моря, або до басейнів. Часто прямісінько в номер, бо ж наївшись часто хочеться поспати, та й палюче полуденне сонце не сприяє приємному відпочинку.
Відлежавшись, ми починаємо збиратися на вечерю. Ми намагалися прийти першими на 19:00 – на відкриття, але впевнилися, що краще йти на 30-45 хвилин пізніше, коли перша хвиля відвідувачів піде собі.
Після вечері ми зручно влаштовуємося на терасах біля басейнів і проводимо час в спілкуванні за алкоголем та софт-дрінками. О 21:30 в амфітеатрі відбуваються вистави та шоу, якими опікується спеціальна служба, т.з. «анімація». Дивна назва, мені воно весь час асоціюється з гримерами мертвяків. Доречи, ця ж служба займається організацією дозвілля відвідувачів, в тому числі і дітей. Для них існує спеціальний «Міні-клуб», завідує в якому такий собі Папа Джустін. Скажу одне – діти його люблять.
Вечір закінчується переглядом в номері якого-небудь фільму, десь так о 2:00-3:00 ночі.
Як бачите, розпорядок дня цілком вписується в тези по Андруховичу: «Пиятика. Обжирання. Пиятика.»
Далі буде...

В доповнення теми (дивитися тут і тут), яку іноді підіймає шановний пан angizij публікую фото, яке я зробив в ЗАГСі м. Олександрія (Кіровоградська обл.), де мені довелося побувати на весіллі.
( Подивитися... )

От я знову студент... Вже другий день я студент магістратури факультету ветеринарної медицини НАУ. Я успішно склав в липні вступні іспити і тепер відбуваю установчу сесію ще з 15-тю іншими студентами...
Знову я стикаюся з неорганізованістю університетських адміністративних працівників, помилками в розкладі... Але найголовніше - мені не подоюаються обличчя своїх нових одногрупників. Хоч серед них є досить пристойні люди, з якими можна поспілкуватися на практичні теми, але переважна більшість відштовхують від себе своєю мовою, зовнішнім виглядом і нахабною поведінкою...
Єдина втіха - я з ними бачитимуся лише тричі за півтора роки навчання.

Нещодавно, святкуючи весілля друзів, в ресторанчику на території музею народної архітектури та побуту (Пирогово, м. Київ) нам подавали питну газовану воду. Випивши вже зо два літри, я звернув увагу на пляшку. Такої я ще не бачив. Вода називалася "Кула". На етикетці зображення палаце "Ласточкіно гнєздо" на тлі гір. А поряд з назвою такий-собі слоган: "Крымская. Природная. Чистая". Стало цікаво, це де в Криму стільки води нагазували? Бо як відомо - в Криму води немає, а всі майже усі потреби в прісній воді перекриваються постачанням води з України каналами. Після прочитання реквізитів виробника і адреси виробництва стало все зрозуміло. Вода вироблена в м. Армянськ, що знаходиться на Перекопському перешийку. Саме в це місто потропляють усі, хто в`їзжає в АРК через КП "Турецький вал". Разом з трасою E-97 в це місто приходить Північнокримський канал, що несе води з Дніпра в Крим. Тож зовсім не важко уявити собі, з якої сировини виробляють дану питну воду. Далі без коментарів, гадаю усе й так зрозуміло... Лише хочу застерегти особливо зляканих - не думаю, що даний продукт становить яку-небуть небезпеку для здоров`я людей, бож в будь якому разі вона пройшла очищення. І напевно вона на рівень чистіша, за воду з водопроводу, яка, принаймні, в більшості міст на Дніпр саме з нього. Ттому пийте на здоров`я!

( Ілюстрації... )

На останок хочу сказати, що найдивнішим виявилося те, що дана вода була єдиною (!) газованою водою в асортименті закладу. Ані "Бон Аква", ні "Оболонська", ні "Моршинська", чи "Софія Київська", а саме ця "дніпровська" "Кула". Звідки в Києві стільки цієї води, яка була привезене за 800 км? Але це вже інша історія.

Цю поїздку ми хотіли довго здійснити. Але ніяк не виходило її запланувати, зібрати охочих... До тогож, для цієї виправи бажано було мати GPS-навігатор, оскільки добра частина дороги туди пролягала лісам, а користуючись паперовою картою, як виявилося, можна було заблукати...
І от в переддень Дня Незалежності ми вирішили їхати в Гусенці в складі 5 осіб.
( Як це було... )

Ця мить настала. Я відмовився від ICQ. Відтепер ви можете сміливо видаляти мій номер зі свого списку контактів.
Останньою краплиною стало те, що навіть анти-спам фільтр в QIP не зміг вберегти мене від купи дурнуватих запитів авторизації та повідомлень про дешевих шльондр та якісне порно в російськомовному Інтернеті. До того ж я як раз намагався розслабитися після важкого дня, пив зелену хербату та підписувався на RSS-стрічки блогів, що мене вони цікавлять… Але терепець урвався. ICQ та QIP на смітник. Як з десктопу, так і з комунікатора.
Кому я потрібен через IM - то я доступний в Windows Live Messenger, як стаціонарно, так і wireless.

Соціальні мережі – ну толку з них? Спосіб для самовичваряння, засіб для самоствердження за рахунок інших? Ні, є досить корисні ідеї та починання в подібних сервісах – я про відшукування втрачених знайомств, що нам пропонують сервіси «В контакте», «Одноклассники.ру», в деякій мірі «Мой круг».
( Далі тут... )

Мабуть, усі, хто прочитав заголовок цього допису, принаймні більшість (ги-ги), подумають, що мова піде про шкідливість згаданого продукту, про експансію Америки і про тому подібні заполітизовані та антиглбалістські гасла.
Але попереджаю, не кидайтеся в мене кізяками одразу, після прочитання наступного речення.
Я не буду критикувати Coca-Cola, а навпаки - я скажу, що це дуже позитивний і необхідний для людей продукт.
На дворі була друга ночі, я був втомлений і хотв спати. Мені було спекотне і хотілося пити. Я зайшов в маркет і витяг з холодильника пляшку Coca-Cola Vanila. Чесно кажучи, я не можу пояснити, чому я купив саме Coca-Cola. Але зробивши декілька ковтків, мені стало легше. Набагато легше. Мій подив наштовхнув мене на роздуми стосовно властивосте доного продукту.
Виявилося, що саме найцікавіше заховане в складі напою: вода, цукор, карамель, кофеїн, ортофосфорна кислота та ароматизатори.
Саме поєднання енергетичних вуглеводнів та кофеїну дає нам право в деякій мірі зарахувати Coca-Cola до енергетичних напоїв. І як наслідок - Coca-Cola може бути просто незамінною для людей з активною розумовою роботою та підвищеною концентрацією уваги, а в особливо складних випадках вона може замінити відсутність більш потужних енергетичних напоїв.
Тож пийте Coca-Cola.

Дощ тихо стукотить по даху авто... Вікна запотіли... Я вимкнув габарити... Радіоефір порожній...
Дружина далеко... Телефон мовчить...
Стає прохолодно і усю мою сутність проймає щем самотності...
Дружина далеко... Вона спить одна в нашому ліжку. Поряд пригорнулася кицька. Я заплющую очі і лину до них... Спати не хочеться, хочеться бути поряд...

Ця ніч розлучила нас до ранку.

Все ж, як не крути - повноцінний КПК/комуніктор краще і зручніше за смартфон. Тож після 7 місяців користування смартфоном HP iPAQ 514 Voice Messenger на базі Windows Mobile 6 Standart, я придбав комунікатор Mio A502 DigiWalker на базі Windows Mobile 6 Professional.
Функціональність одразу була підвищена в рази. Всеж таки сенсорний екран дозволяє більш гнучко керувати КПК, асортимент ПЗ набагато ширший, і найголовнше - це GPS та комплектація автоомобільними аксесуарами.
Але і від смартона HP я не відмовляюся - заведу собі ще один телефонний номер і матиму в кишені два Windows`а.

Раніше я декілька разів стикався з поняттям mind map, але самому працювати з таким інструментом не доводилося. І от нещодавно мені знадобилося викласти у причинно-наслідковому вигляді деякі роздуми. 15 хвилин з олівцем над листом паперу впевнили мене в необхідності заведення на своєму ПК якогось програмного забеспечення для майнд мапінга.
Я не довго думав і згадав, що востаннє зустрічав пост про інструменти для mind mapping`а в блозі Black Bird`а.
Я відшукав цей пост в архівах RSS-стрічок і вирішив спробувати. Він рекомендував до використання безкоштовну програму FreeMind. Мене навіть не відштовхнув від цієї програми той факт, що вона була написана на Java.
І от встановлено JRE, встановлено саму програму. Перший запуск - і що я бачу простий і зрозумілий, але функціональний і головне - традиційний інтерфейс. Щоб розібратися в принципі роботи вистачило 5 хвилин. Вразила довідка, яка зроблена в самій програмі - у вигляді mind map`у.

Після виходу з програми, вона запам'ятовує відкритий файл і відкриває його при наступному запуску. Це дуже корисно в умовах іттеративного режиму складання карт мізків, коли ідея прийшла раптово, і головне її швидше зафіксувати на карті.

За допомогою mind mapping`а я вже мйаже вирішив декілька проблем, рішення котрих було очевидним, але вирішити які мені не вистачало лише одного - систематизувати і зафіксувати результат. FreeMind мені в цьому допоміг. Я його навіть встановив на робочий комп'ютер і почав застосовувати в одному з проектів. Думаю, кожен зможе знайти в цій технології якісь свої рішення.

Завантажити FreeMind.

П'ятниця. Ще обіду не було, а вже все так остогиділо... А ще завтра робочий день.
Хочу втекти з цього, просмерділого бензином, офіса. ..

Ніч підрахунку голосів...
Хочеться спати. Складається протокол. Гомін вщухає.
Навколо наче привітні люди. Але... Пройшов день. Вже ніч. Дільницю замкнено. Йде підрахунок... І тут з них злітають личини! А за ними духовна і моральна порожнеча, жага наживи і нав'язані політичні стереотипи.
Мене верне від того, як вони всі трясуться над тим, щоб правильно скласти протоколи, бо, не дай Боже, їм не заплатять. Як вони із задоволеним геготом, майже, видирають один у одного бюлетні, викрикуючи назву своїх партій. І як вони вернуть геть свої писки, коли з купи винирює черговий, хоча нечисельний, голос за справжніх достойників Української держави.
Мені огидно знаходитися з ними в одному приміщенні...

Ну ось і перше ТО. Як я розраховував, подорож в Крим наблизила проходження ТО – прибувши до Києва я вже мав на одометрі понад 9500 км пробігу, а по регламенту ТО я вже міг їхати його проходити.
Тож не довго думаючи, я обдзвонив декілька сервісних станцій в Голосіївському районі, шукаючи де ТО коштуватиме дешевше.
В першу чергу я зателефонував в СТО свого салону – «Автоцентр «Голосіївський», але мене засмутили тим, що у них ТО-1 мого Chevy коштуватиме від 1100 грн. Відпало… Потів з’ясувалося, що деякі дилери УкрАвто не можуть ремонтувати певні марки автомобілів. Як приклад – «Картек Авто». Вони не можуть обслуговувати автомобілі Chevrolet – не мають сертифіката. Вони займаються ЗАЗ та Chery.
Врешті решт, я записався на суботу, 10 травня в «Автоцентр на Столичному». Там виявилися найнижча вартість ТО.
Приїхавши туди мені одразу все сподобалося. Ставлення менеджера привітне, антипатії до нього не відчуваєш… Машину загнали в бокс вже через 5 хв. після підписання акту прийому-передачі. Приміщення для очікування мають зручні дивани, столики та кавові автомати. Є вихід на балкон в бокс сервісу. З цього балкону добре видно, що і як роблять з твоєю машиною. Трохи поспостерігавши, ми (дякую angizij, за компанію) пішли прогулятися автосалоном. Посиділи в декількох автомобілях, позаглядали. Я навіть вліз в Славуту, де виявив, що вони вже обладнуються цифровим одометром! Мій морально молодший за Славуту Lanos має механічний одометр!
Але гуляли ми не довго. Щойно я влаштувався в Славуті, як мені зателефонував менеджер і запросив забрати автомобіль.
Все було добре. Робота була виконана якісно і охайно. З першим пуском двигуна якихось змін в роботі я не помітив. Але суб’єктивно, машина пішла краще.

Тож взагалі я лишився задоволеним. Про що й написав позитивний відгук в анкеті, що її необхідно заповнювати і надсилати на «ЗАЗ» після кожного ТО.

На одометрі 9969 км. Політ нормальний.

Такого я ще не коштував. З реклами я знав, що він більший за інші бургери, але ж не на стільки! Він велетенський!
По діаметру він в двічі більший за Біг Мак і десь на 0,5 см вищий за нього.
Оце справжній король бургерів.

Поїздки в Харків та в Миколаїв порівняно з цим заїздом були такими-собі прогулянками…
Більш, ніж 2000 км пробігу по Київський, Черкаській, Кіровоградській, Миколаївській, Херсонській областям та по АР Крим. В багатьох місцях не по найкращим дорогам… Подолано гірські серпантини, один селевий потік, лісові грунтові дороги з повним навантаженням, і декілка сильних злив.

Дякую екіпажу: mavka_ya, rat_in_bag, alyonka_ua та її чоловіку Віктору за участь в цій подорожі і підтримку в дорозі.
Ще окрема подяка rat_in_bag, який чудово виконував функції штурмана і який разом з Віктором мужньо обляпалися глиною, при спробі виїхати по глинистій дорозі з монастиря Сурб-Хач (м. Старий Крим, АРК).
Також не обійшлося без прикростей. Список невеличких пошкоджень, що зазнала моя Chevy впродовж цих 8 днів:
• Тріщина лобового скла;
• Розбита ліва протитуманна фара;
• Подряпина на лівій передній двері;
• Пошкоджений задній лівий динамік акустичної системи;
• Зламаний гачок для одягу.

В неділю повернулися з мандрівки до Миколаєва. Наш Chevy вже вдруге довів свою повну придатність до далеких мандрівок. Ми їхали на запросини хрещеного батька моєї дружини, який минулої осені став дідом, - знайомитися з його онуками.
Перед виїздом, чесно кажучи, ми не були налаштовані гуляти містом. Тому вирішили виїхати в суботу пізніше звичайного – щоб приїхати у другій половині дня і не товктися у людей на головах.
Ми виїхали о 8:40. Потрапили у щільний потік транспорту до Білої Церкви. За білою Церквою дорога стала вільнішою. За дві години ми були біля Умані. Перед Уманню дорожнє покриття значно поліпшилося. Машина стала йти рівно без стрибків на вибоїнах, а шум коліс стих на гладенькому асфальті. Проїхавши Ятрань та відомий ресторан «Сало» ми звернули на Голованівськ.
Дорога звузилася і погіршала. І чим далі – тим гіршою ставала дорога, а пейзажі за вікнами – все моторошнішими. Перед Первомайськом ця апокаліптична картина сягнула свого апогею – величезний смітник, який деінде заповзав на територію розташованого поруч кладовища. А саме кладовище рясніло свіжими могилами. На хрестах з залізних труб гронами висіли брудні пакети, а більш важкі субстанції покидьків вітер наносив на могили, вкриваючи їх смердючою мерехтливою ковдрою… А поміж того пекла бродять люди. Хто прийшов до померлих, хто по поживу в смітті… Дорогою назустріч з міста, що в долині, сунуть декілька сміттєвозів, щоб додати до цього мертвого вдвічі місця нову порцію продуктів життєдіяльності місцевих жителів…
Первомайськ лишив по собі не приємні враження – бруд, вибоїни на дорогах і згаданий вище цвинтар-смітник. Але за містом ми помилувалися мальовничими скелями та камінням, обабіч дороги.
Наступним великим містом на нашому шляху був Южноукраїнськ. З перших кварталів було видно, що це місто живе, що тут є розвиток. Місто виглядає на рівень чистішим і більш доглянутим. Але найвеличніше видовище то Южноукраїнська АЕС і її басейн охолодження.
Відстань до Миколаєва скорочувалася. Позаду Вознесенськ, Нова Одеса. Ще півгодини і ми в Миколаєві.
Миколаїв – гарне місто. Має приємний антураж. Все місто пройняте таким-собі духом 19-го століття, який тримають в собі старі будівлі – свідки розквіту цього міста.
Широченний Південний Буг, який в Миколаєві вже стає лиманом вражає. Тут його ширина перевищує кілометр, а піщані пляжі так й манять сюди влітку. Розвідні мости стоять мертвими велетнями. Останній раз їх розводили в 2002 році, коли на суднобудівний завод повернувся недобудований флагман українського ВМФ. Він там стоїть і досі…
Відсвяткувавши, ми рушили в зворотну дорогу. Виїхали пізно – десь о 17:00. Засвітла подолали майже третину шляху. Остаточна темрява захопила нас перед Первомайськом. Ще з годинку і ми знову на автобані. 245 км ми подолали десь за 2 години 20 хв. і прибули додому о 23:00.

Вирішив зробити експеримент – згадати молодість, повернутися в ті часи, коли я пізнавав комп’ютерну «азбуку».

Перше моє знайомство з комп’ютерами відбулося через MS-DOS 5.0 і Windows 3.1 на «трійці» - машині з процесором AMD 386 та 4 мегабайтами ОЗП. Та машина прослужила мені хорошу службу і про старенький Windows 3.1 у мене добра пам’ять. А тут, якось я розповідав дружині про старі ОС і вона зізналася, що ніколи такого не бачила. Тож вирішив їй зробити демонстрацію.

( Як це було... )

( Скріни )

Коли хто бажає познайомитися з чудовою ОС Microsoft DOS 6.22/Windows 3.11 for workgroups або просто пригадати молодість – пишіть, в перших числах березня я викладу для завантаження відконфігуровану VM для Virtual PC 2007.